У християнському розумінні шлюб (вінчання) є не просто земним контрактом чи соціальним інститутом, а Таїнством преображення людської любові. Оскільки Христос прийшов зцілити й освятити кожну сферу людського життя, Вінчання підносить природну любов чоловіка та жінки до рівня вічного, божественного виміру, перетворюючи їхній союз на «малу Церкву».

Центральний символ Таїнства — покладання вінців на голови молодят. Вони символізують вінці царські: подружжя стає володарями власного домашнього світу, покликаними керувати ним у мудрості й любові. Водночас це вінці мученицькі (від слова «мученик» — той, хто свідчить). Вони нагадують про самозречення, жертовність та готовність розіп’яти власний егоїзм заради єдності.

Християнська віра бачить у подружжі динамічний процес обоження (теозису). Чоловік і жінка об’єднуються не лише для побуту чи продовження роду, а для того, щоб допомагати одне одному зростати у святості. У християнському розумінні справжнє кохання — це вміння бачити в іншій людині неминучу красу образу Божого.

Католицька Церква навчає про абсолютну нерозлучність заповзятого і довершеного християнського шлюбу, засновану на словах самого Ісуса Христа: «Що, отже, Бог сполучив, людина хай не розлучає» (Мт. 19:6). На відміну від суто цивільного союзу, таїнство шлюбу створює між чоловіком і жінкою довічний, священний зв’язок (vinculum), який підтверджується самовільним висловленням згоди та скріплюється Божою благодаттю. Ця нерозлучність є не просто важким юридичним обов’язком, а відображенням непорушної вірності Бога своєму народові та Христа своїй Церкві, тому жодна людська влада чи пастирське рішення не здатні розірвати дійсний і здійснений шлюбний союз, поки обидва з подружжя живі.